Історія школи

ІСТОРІЯ ШКОЛИ

Нивиці – моє село,
Є на Львівщині воно.
Посередині села
Стоїть школа немала.
Малиновий дзвоник грає,
Дітвору сюди скликає.
Звідси у широкий світ
Батько мій пішов і дід.

Тут навчались ти і я,
Вся родина, вся сім’я.
Школа наша для села,
Наче мати, дорога.
І її ми бережімо,
Бо вона - як рідний дім,
Крила нам усім дає,
До вершин наук веде.

Феденишин-Содома Степанія
випускниця школи 1949-1950 р.

  • Перша згадка про школу…

Однокласові школи по селах Галичини австрійська влада почала відкривати в 1774 році. Коли саме в нашому селі Нивиці була відкрита така школа, точних відомостей немає. З розповідей старожилів з’ясувалося, що першу згадку про школу в нашому селі слід віднести до 60-70 р. ХІХ століття.

Однокласова школа в селі була розташована в будинку, де містилась сільська управа. Цей будинок згорів під час пожежі 1868 року. Отже, школа вже була до цієї пожежі.

17 вересня 1872 року біля каплиці побудували новий будинок, де знову розмістили сільську управу і школу. Перший рік відвідували школу тільки 13 дітей, хоча, в селі на той час було більше як 80 господарств.

  • Школа на місці корчми

Згодом настала потреба збудувати окремий будинок для школи. На той час в центрі села стояла корчма, де торгував жидок Мошко. Нивичани вирішили, що ставити школу коло корчми не годиться. На сільському сході сказали Мошкові, щоб корчму він переніс на край села, а в центрі на місці корчми буде будуватись школа.

В 1895 році на місці корчми, на вигоні, побудували нове приміщення школи. В ньому було 2 навчальні класи а також житлова кімната для вчителя.

Першим вчителем у новій школі був пан Тарнавський. Після нього 2 роки вчителював професор Мойка, згодом його забрали на службу до австрійською армії.

Докладних відомостей про учнів школи немає, але значно пізніше було з’ясовано, що в 20-30 р. ХХ ст. в Нивицях було чимало грамотний людей. Отже, можна зробити висновок, що навчання школі було добре налагоджено і в ній навчалось багато дітей.

В 1912 році Нивицьку школу очолив Володимир Підгайний. Справи в школі значно поліпшились. Підгайний був добре підготовлений, знаючий педагог і великий патріот. Вчителював він разом із своєю дружиною Софією. Вони і їх діти були активними учасниками «Просвіти». Їх син Богдан разом із Романом Шухевичем були великими провідниками ОУН, знали всі таємниці діяльності цієї організації.

Підгайні вели драматичний гурток, влаштовували концерти, залучаючи до цієї справи і дітей, і молодь, і старших поважних людей села. В цьому їм помагав Гриць Казанівський, директор школи села Трійця. Школа, яку очолював Підгайний Володимир була осередком культури та просвіти села Нивиці, навчання велось українською мовою.

В 1936 році після того, як Підгайні виїхали з села, приїхав новий вчитель – пан Флісак з дружиною і дочкою. Вони були поляками, Флісак був офіцером польською армії і часто ходив у військовій формі. Офіційно навчання було переведено на польську мову, але фактично вчилися і українською, і польською мовами.

Коли, в 1939 році, почалась 2 світова війна родина Флісак виїхала із села назавжди. Після їхнього від’їзду навчання в школі знову велося українською.

  • Навчання… Яким воно було?

Починаючи з 1912 року школа в селі Нивиці була шестикласною. Кожен, хто

поступив до школи повинен був вчитись 6 років і одержати документ про закінчення школи.

Навчання було строгим, дисциплінованим. За непослух, різні витівки чи обман карали. Вчитель карав навіть за те, що учень не вивчив чи не виконав письмового завдання. Покарання були різні: били «лєнією» (лінійкою) по долоні, тягли за вуха, «крутили» вуха (так згадують тодішні учні), ставили в куток на гречку, ставили в куток з піднятими руками, іноді давали в руки цеглу.

Майже кожного дня тих, хто не вивчив уроку залишали «по школі». Тримав вчитель двох чи більше учнів до того часу, поки не вивчив вірша, таблички множення чи просто не навчився читати, писати.

Навчання починалося молитвою, стоячи говорили «Отче, наш» українською і польською мовами. Раз в тиждень була релігія (катеха), яку вів священник.
Двічі на тиждень були співи і українська мова, як предмет. Були уроки на яких вчилися шити, варити, прясти. Учні були різні, були й такі, що ходили в один і той же клас по 2-4 роки. Вони закінчували один або два класи за 5 років, випускали їх без документу про освіту.

Під час німецької окупації навчання в школі не було. Лише в 1947 році школа знову відчинила свої двері для дітей. З 1947 по 1954 р. директором школи був Опалак Омелян. В школі діяла піонерська організація. На кінець 1948 року в її рядах налічувалось до 60 піонерів. Старшими піонер вожатими у ці роки були Рочкай Тарас Іванович та Боруцький Ярослав. У вільний від навчання час піонери часто збиралися після уроків: читали книжки, співали улюблені пісні.

Учні багато працювали на навчально-дослідній пришкільній ділянці, вирощували буряки, капусту, огірки. Вели спостереження і досліди. В ці роки школярі багато допомагали батькам під час канікул, збирали колоски, допомагали доглядати колгоспних телятВ 1956-1959 роках директором школи був Пеклич Василь Максимович. В школі працювали ще такі вчителі: Зубко Степаній, Вовк Євген, Коробко Василь. Вчительські сім’ї жили в приміщенні колишньої плебанії, яке влада забрала в сільської громади для шкільних потреб.

В 1958 році школа, в результаті реформування, була перейменована у восьмирічну із семирічної. В цей час учні навчалися в класах-комплектах, але кількість учнів щораз збільшувалась і в 1959 році було побудовано нове приміщення школи, у якому поміщалось 3 класи. Це приміщення було перенесено з Майдану і колись було польською каплицею.

В 1960 році в школі помінялось багато вчителів. Директором школи став Котик Іван Тихонович. Оскільки два попередніх приміщень не вміщали тодішніх учнів, то Іван Тихонович енергійно взявся за побудову нової школи і вже за 2 роки школа була збудована. Старе приміщення школи розібрали, так історичної «школи під смереками», яку так пам’ятали і шанували старожили, не стало. Правда, шкільний сарай стояв на тому ж місці аж до 1997р. , нагадуючи старі часи.

В 1964 році директором школи став Процик Василь Федорович, який працював на цій посаді аж до 1984 року. Це були роки найбільшого розвитку, розквіту та піднесення Нивицької восьмирічної школи. Кількість учнів школи щоразу збільшувалась. В 1965-1978 роках всі старші класи (5-8) були паралельними. На той час школа налічувала більше 250 учнів.

В 1981 році в Радехівському районі почався експеримент по підготовці дітей до школи з шестирічного віку. Піонерами у цій справі були вчителька Процик Марія Степанівна та вихователька групи продовженого дня Феденишин Марія Григорівна.

Методисти з райвно, інспектори та батьки схвалювали і підтримували роботу обох вчителів по втіленню експерименту в життя. За це обидві вчительки були нагороджені грамотами.

Методичною роботою славилась у цей час і вчителька молодших класів – Волошин Ольга Петрівна, досвід якої вивчали і використовували методисти з Києва при складанні підручників.

В період з 1984 по 1991 р. школу очолювала Іськів Марія Семенівна. Вона була першим директором, вихідцем із села Нивиці. Марія Семенівна доклала дуже багато зусиль, щоб у 1987 році розпочалось будівництво нового приміщення школи. Замовником цієї будови був, діючий на той час, колгосп «Більшовик». Багато уваги будові віддавав голова колгоспу Крицький Микола Романович. В 1989 році було завершено будівництво двоповерхової школи на 150 місць з одинадцятьма класами-кабінетами, спортивним та актовим залами, бібліотекою, їдальнею з необхідним обладнанням.

Першого вересня 1989 р. шкільний колектив перейшов у нове, світле приміщення, де були всі зручності і сучасне обладнання кабінетів. В ці роки сформувався педагогічний колектив, який повністю складався із випускників попередніх років.

В навчально-виховному процесі відкидається стара ідеологія, радянська символіка. На зміну приходить українська національна символіка, національна ідея, відроджується справжня історія України, народознавство, свобода віросповідування. 1 вересня 1990 р. приміщення школи було урочисто посвячено. Ця школа існує і до сьогодні, кожного року радо відкриваючи свої двері для нових учнів.

Поділитися: